Галина Стефанова

Про актрису:

Галина Стефанова народилась в Магаданській області, виростала у Львові. 1979 року закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого (курс професора Анатолія Скибенка), а 1987 – філологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка.

1991 року вона залишила Київський Молодіжний театр, де служила з 1979 року, і відтоді не зацікавлена повертатися в простір державного театру – відчуття “вільного художника” спонукає до активності і дає змогу втілювати найрізноманітніші творчі проекти, зокрема: Варвара Рєпніна на сцені театру “Актор” (вистава “Стіна”), Клеопатра в одноіменній виставі за п’єсою Ю.Едліса, Ельза у виставі “Гра королів, або Пат” П.Когоута, “Польові дослідження з українського сексу” – моновистава за романом Оксани Забужко, та моновистава “Палімпсест” (за текстами Василя Стуса і не лише).

Актриса часто зайнята у творчих проектах різних жанрів, зокрема, співпрацює в німецько-українських проектах Вальтера Моссмана “Музика і тексти” із ансамблем аванґардної музики “Решерш” (Фрайбург, Німеччина – Львів, Україна). Виступає у концертних програмах та поетичних вечорах, на телебаченні та радіо.

1997 року отримала “Київську пектораль” за краще виконання головної жіночої ролі у моновиставі “Стіна” в театрі “Актор”. 2001 року – лавреатка премії ім. Василя Стуса, 2002 року – премії ім. Дмитра Нитченка за популяризацію української книжки.

У художньому фільмі Станіслава Клименка “Поет і княжна” (1999) зіграла роль княжни Варвари Рєпніної.

Преса про виставу:

“Можна по-різному “озвучувати” тривалі оплески по закінченню, а можна сказати й так: пані Стефанова запропонувала найефектнішу “рецензію” за усі 10 років від з’яви роману”

“Шквал почуттів, експресія були просто титанічними. А далі для тих, чиї нерви ще лишались в спокої, вона заходилась чавити розкидані по сцені повітряні кульки. Гучний лоскот остаточно підігрів аудиторію, і глядачі відповіли бурхливою овацією, що тривала дві хвилини - я лічив.”

“Жінка, яка грала себе, тебе, її, всіх, хто є живий на цій планеті і кому так пощастило називатись жіночим ім’ям. Вона була знесилена і страшна. Переможена й ласкава, переможна й поетична, мистецька і природна вона підкорялася і карала водночас. Вона складалася з парадоксів. Як і кожна жінка… Не знаючи письменниці, можна було б з ймовірністю 99% помилково припустити, що акторка грала свою п’єсу. Бо справді нереально, даруйте за паралель, роздягати чуже тіло так, щоб усі вірили, ніби то твоє власне. Це либонь і був отой згаданий в назві український секс. Камасутра для українців тепер - дитяча забавка.”

“Шкода, що хтось-таки не пошкодував свого часу і прийшов на виставу у час театральних вакацій, щоб опуститись в безодню забужківських матюків і сексу… І надаремно Галина Стефанова три вечори підряд просто кричала з малої сцени: “Мої кола тобі не належать. Не руш моїх кіл!” Було б правильніше, Галино, відкласти на довший час і роман Забужко, і цю невдячну жіночу роль.”

“Цікаво, що такий показ, в основному, є містерійним, трансцедентальним дійством, в якому і автор, але, найголовніше, актриса, служать медіумами невидимого більшого Життя, для якого не існує ні минулого, ні майбутнього, але загальний вимір справжності... ”

“Печаль і нервовий трем, гротеск і позування, брахманний екстаз і надривне соло ліричного “я”… Жіноче - пропущене через грані національного, соціального, сучасного та історичного.”